ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ КОМПЬЮТЕРИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

Анотація

     У статті розглянуто проблему та розкрито основи формування комунікативної культури особистості, що постає певним ступенем єдності комунікативних і соціальних властивостей людини, виявляється у її вмінні розв’язувати життєві та виробничі проблеми, налагоджувати міжособистісні взаємини на різних рівнях, здійснювати адекватну самореалізацію й адаптацію у сучасному суспільстві.
     На даному етапі розвитку і становлення конкурентного суспільства, головною умовою формування є забезпечення населення якісною освітою. Для того, щоб українські педагоги високо цінувались на світовому ринку праці, Україні необхідно забезпечити внесення позитивних змін в освітню систему. Прослідковується тенденція до зросту соціального замовлення суспільства на підготовку висококваліфікованих фахівців для різних галузей національної економіки. Розглянуто поняття "культура" як сукупність соціальних норм і цінностей у контексті особистісних феноменів у науковій літературі. Співставлено комунікацію та культуру як дві важливі, взаємопов’язані сторони соціального існування людини. Виявлено такі аспекти спілкування як взаємодія, відносини, контакти, обміни.
Визначено, що комунікативна культура особистості є важливим компонентом загальної культури індивіда та виступає однією з умов самореалізації людини. Зважаючи на це, її можна вважати складним психологічним новоутворенням особистості, результатом її соціально-комунікативного розвитку. Розглянуто процес інтеграції комунікативних та творчих компонентів у структурі самосвідомості особистості, що актуалізує творчу комунікацію особистості. З’ясовано, що реакція на поведінку інших у процесі спілкування завжди опосередковується самосвідомістю, співвідноситься з її рефлексивним "Я". Важливу роль у впровадженні комунікативних та творчих компонентів відіграє емоційний компонент
спілкування, складниками якого виступають емпатія, безпосередність, повага до інших,щирість, відкритість оточенню. Розглянуто концепцію трисуб’єктної дидактики.
     В дослідженні проаналізовано педагогічні системи, які беруть активну участь у формуванні комунікативної культури особистості. Взято до уваги новаторський підхід А. С. Макаренка до формування комунікативних вмінь вихованців. Опрацьовано педагогічну систему В. О. Сухомлинського, де педагог повинен орієнтуватись на соціальну взаємодію, як головний механізм розвитку комунікативних вмінь учнів.
     Досліджено феномен сенситивних фаз розвитку людини, як важливий аспект формування комунікативної культури. Розглянуто рольову теорію соціалізації як психологопедагогічну парадигму формування комунікативної культури студентів. З’ясовано, що ототожнення з тією чи іншою соціальною роллю має негативні наслідки для розвитку та становлення особистості. Показано, що показником комунікативної культури людини є її ставлення до інших, вербальне і невербальне мовлення, поведінка людини, яка виступає зовнішнім проявом емоційних станів, властивостей характеру, так і віддзеркаленням ставлення людини до подій, оточуючого світу та інших суб’єктів взаємин.